Р. в Гаренкарспелі (Нідерланди). У 1927 закінчив Лейденський університет. До 1933 працював там же під керівництвом Е. Герцшпрунга. З 1933 жив в США. Працював в Ликской обсерваторії (1933-1935), Гарвардському (1935-1936), Чиказькому (1936-1960, з 1943 - професор) університетах. У 1947-1949 і 1957-1960 - директор обсерваторій Йеркской і Мак-Доналд. У 1960 організував в Арізони місячно-планетної лабораторії, яку очолював до 1973.
Основні наукові роботи відносяться до фізики зірок, планет і їх супутників. Перші роботи присвячені дослідженню подвійних зірок - візуальних, спектральних і затемнених. Відкрив багато подвійних зірок, а також білих карликів, бо прийшов до висновку, що не менше половини найближчих до Сонця зірок - подвійні або кратні системи. За вимірами подвійних зірок уточнив співвідношення маса-світність для зірок головної послідовності. У 1937 опублікував першу діаграму спектр-світність для галактичних зоряних скупчень, на якій теоретичні розрахунки зоряної еволюції, виконані Б. Г. Д. Стремгреном, порівнювалися з результатами наблюденій- подібні діаграми згодом зіграли велику роль у вивченні еволюційних шляхів зірок.
Починаючи з 1940-х років Койпер переважно займався вивченням планет. Першим виявив спектроскопічні вуглекислий газ в атмосфері Марса, що є за сучасними уявленнями основним її компонентом. Відкрив атмосферу на Титані, крижані частки в кільцях Сатурна. Визначив вміст водяної пари і ізотопної вміст вуглекислого газу в атмосфері Венери. Виявив варіації вмісту вуглекислого газу в позахмарному шарі атмосфери Венери. У 1948 відкрив п`ятий супутник Урана - Міранду, в 1949 - другий супутник Нептуна - Нереїди. Висловив виправдане згодом припущення про базальтовий склад поверхні місячних морів, про природу Східного Моря Місяця і про наявність вулканічних порід на Марсі.
У 1950-х роках розвивав протопланетного гіпотези космогонії, що виходить із уявлення, що подвійні зірки і зірки з планетними системами утворюються в результаті аналогічних процесів з слаботурбулентніх дозоряніх хмар, які стискаються з збереженням кутового моменту. Був організатором повного фотографічного огляду астероїдів (1949-1956). У зв`язку з початком дослідження Місяця за допомогою космічних апаратів провів численні візуальні і фотографічні спостереження його поверхні на 82-дюймовому телескопі. Керував програмою фотографування Місяця з космічних апаратів серії «Рейнджер», брав участь в роботах по програмам «Сервейор», «Орбитер», «Аполлон». Керував створенням чотирьох атласів Місяця, складених в результаті виконання цих програм, в тому числі першого ректифікованого місячного атласу. Дав опис структури різних об`єктів на поверхні Місяця. У місячно-планетної лабораторії університету Арізони виконав також ряд спектральних досліджень зірок, зокрема виявив водяні пари в атмосферах холодних зірок, склав атлас інфрачервоного сонячного спектра. Організував видання і був редактором двох серій колективних монографій - «Сонячна система» (т. 1-4, 1953-1961) і «Зірки і зоряні системи» (т. 1-9, видання розпочато в 1960).
Премія ім. П. Ж. С. Жансен Французького астрономічного товариства (1951) і медаль ім. Д. Ріттенгауза Національної АН США.
Передбачив наявність пояса з комет навколо Сонячної системи, існування якого було доведено через 20 років після смерті Койпера, а сам пояс був названий на його честь. Також в честь Койпера названі астероїд (1776 Койпер) і кратери на Місяці, Марсі та Меркурії.
Щорічно Відділ планетарних наук (en: Division for Planetary Sciences) Американського астрономічного товариства (en: American Astronomical Society) вручає премію Койпера за значні досягнення в планетології.
Поділися в соц. мережах:
15 Зірок, які прекрасні без макіяжу
Джеймс ван аллен
П`єр жюль сезар жансен
Ганнес альфвен
Фрідріх вільгельм гершель
Джон гудрайк
Вільям фаулер
Йоганн фон ламонт