Герман фон гельмгольц

Герман фон гельмгольц

Герман Людвіг Фердинанд фон Гельмгольц (Нім. Hermann Ludwig Ferdinand von Helmholtz- 31 серпня 1821, Потсдам - 8 вересня 1894, Шарлоттенбург) - німецький фізик, фізіолог і психолог.

Народився в сім'ї вчителя. Вивчав медицину в королівському медично-хірургічному інституті в Берліні. Обов'язковою для випускників цього інституту була восьмирічна військова служба, яку Гельмгольц почав в 1843 році в Потсдамі, як військовий лікар. За рекомендацією Олександра Гумбольдта йому було дозволено передчасно залишити військову службу і почати викладати в 1848 році анатомію в берлінській академії. У 1849 році Гельмгольца запрошують в Кенігсберг, де він отримує звання професора фізіології і патології. З 1855 він керує кафедрою анатомії і фізіології в Бонні, з 1858 - кафедрою фізіології в Гейдельберзі. У 1870 році він стає членом Прусської Академії Наук.

Професор фізики і перший президент

З 1871 року отримує звання професора фізики і працює в Берліні. У 1888 році Гельмгольц стає першим президентом Фізико-Технічного імперського відомства в Шарлоттенбурге.

В одній з перших робіт "Про збереження сили" (1847) Гельмгольц, дотримуючись ідеї єдності природи, математично обгрунтував закон збереження енергії і положення про те, що живий організм є фізико-хімічним середовищем, в якій зазначений закон точно виконується. Цей висновок завдав нищівного удару по віталізму. Впроваджуючи методи в нервово-м'язову фізіологію, Гельмгольц виміряв швидкість поширення збудження в нервовому волокні. Отримані результати почали вивчення "часу реакції" - однієї з головних тем експериментальної психології, зароджувалася. Вони мали важливий також філософський зміст, оскільки розсіювали упередження про те, що нервово-психічні акти як явища особливого порядку відбуваються миттєво і не підлягають вимірюванню. Важливі роботи Гельмгольца по фізіології органів почуттів ( "Вчення про слухові відчуття як фізіологічну основу теорії музики", 1863 "Фізіологічна оптика", 1867). Ці роботи розкрили причинний залежність відчуттів від впливу зовнішніх подразників на органи чуття. У першій з них була запропонована система нотації, що використовується в музикознавчі літературі до сьогодення. Разом Гельмгольц, приймаючи доктрину про "специфічної енергії органів почуттів", висунув "теорію ієрогліфів", згідно з якою відчуття є знаками об'єктивних властивостей речей. У роботах по фізіологічній оптиці Гельмгольц приділив велику увагу механізму сприйняття просторових відносин. Він висунув на передній план роль м'язових рухів і відчуттів у формуванні просторового образу і запропонував гіпотезу "несвідомих умовиводів", згідно з якою сприйняття величини предмета виводилося зі зв'язку між реальною величиною зображення на сітківці і ступенем напруги м'язів, пристосовують око до відстаней. Тлумачення Гельмгольцем просторового бачення було більш прогресивним порівняно з поглядами його противників (натівістів), які заперечували первинну роль досвіду в психічному розвитку і вважали просторовість природженою властивістю свідомості. Ідеї Гельмгольца про роль м'яза і чуттєве пізнання були творчо розвинені з позицій рефлекторної теорії І. М. Сеченовим.

? Die Lehre von den Tonempfindungen als physiologische Grundlage fur die Theorie der Musik