Морозиво в каструльці, або 5 "не можна" для батьків

Не можна обманювати

Почну з історії про п'ятирічного хлопчика Микиті. Ми опинилися з ним і його бабусею в молочному магазині, куди якраз привезли морозиво (воно в ті часи було в дефіциті). Я купила десять пачок пломбіру додому, а один вафельний стаканчик дала своїй дочці Каті. Побачивши це, бабуся Микити побіліла і пошепки попросила мене забрати у Каті морозиво і повернути його в той момент, коли ми вийдемо з магазину.

Морозиво в каструльці, або 5 "не можна" для батьків

Але було вже пізно. Хлопчик вражено дивився на мою дочку, яка радісно їла пломбір зі стаканчика. Бабуся схопила його за руку і потягла геть. Але ми встигли почути: "Вони не поклали його в каструльку! Ти ж говорила - морозиво треба готувати як супчик! Ти ж казала! "І сльози...

Дітей не можна обманювати. Вони все одно дізнаються, що морозиво - на то і морозиво, щоб відчувати його приємний холодок. Але бабуся Микити боялася за горло хлопчика і пояснила йому, що морозиво треба розтоплювати в каструльці, а потім випивати. Безневинний обман заради здоров'я малюка. Однак такий обман може геть-чисто вбити в дитині віру в слова дорослих.

Буває, звичайно, брехня на благо. Припустимо, ви тільки що на очах у дитини посварилися, і він запитує: "Ви розлучаєтеся?". Якщо є хоч найменший шанс на порятунок сім'ї, посміхніться і скажіть: "Ні, малюк, тобі здалося!". І далі - будь-яка брехня з можливих. Але якщо рішення прийнято, краще, щоб дитина дізнався про це не від сусідів і не від бабусі з дідусем, а саме від вас.

Дитина розуміє набагато більше, ніж нам здається. Будь-який обман, який він виявить, на все життя залишиться для нього аргументом проти батьків. Інша справа - чи буде він застосовувати його в спілкуванні з вами чи ні. Але те, що ніколи не забуде, - це точно.

Не можна змінювати стиль спілкування

У нашій родині склався стиль спілкування, при якому, як сказав мій син, все незалежні і вільні, але при цьому дуже близькі між собою. Все побудовано на довірі і самостійності...

Звичайно, мені зараз самій це здається дивним, але у віці восьми років моя старша дочка ходила через три квартали на молочну кухню за харчуванням для новонародженого брата. Вона була маленька на зріст, в молочній кухні її не було видно з вікна, і люди піднімали її на руки, щоб вона могла зробити своє замовлення.

Як ми відпускали її одну? Ніяк не збагну. Звичайно, в той час було спокійніше. Але все ж машини залишаються машинами...

Інша історія ще незвичніше. Коли дочкам було 13 і 11 років, вони цілий місяць жили на дачі удвох, а я приїжджала до них тільки на вихідні. Вони самі готували їжу, а ще примудрилися зробити запаси грибів та ягід на цілу зиму. Банки з варенням і соліннями були пред'явлені нам в кінці літа як сюрприз.

Звичайно, я хвилювалася, тим більше що ніякого зв'язку з селом не було, але все ж таки зважилася і відпустила їх. Може бути, тому, що такий же стиль спілкування був прийнятий в родині моїх батьків. Мама багато хворіла, жила по два місяці в санаторії. Я дуже рано навчилася готувати обіди для тата і брата і стежити за порядком в квартирі.

Бувають інші сім'ї, де кожен крок дитини контролюють, перевіряють у нього уроки і батьки вирішують, з ким можна дружити, а з ким ні. У таких сім'ях теж виростають відповідальні і серйозні люди, які знають, що таке борг, і дуже прив'язані до своїх батьків.

Взагалі будь-який стиль спілкування хороший, якщо він підтриманий усіма членами сім'ї і прийнятий як єдино можливий. А ось чого точно не можна - це переходити з одного стилю на інший. Дуже важливо, щоб батьки мали однакове уявлення про те, в якій атмосфері ростити дитину. Стабільність потрібна не тільки суспільству в цілому, але і кожної сім'ї окремо.

Не можна розповідати про дитину в його присутності іншим людям

Діти дуже не люблять, коли їх прилюдно обговорюють або навіть хвалять. Тим більше коли критикують і лають. Батькам це складно зрозуміти, так як для них немає нічого більш важливого і цікавого, ніж їх власна дитина. Хочеться обговорити з друзями його успіхи і проблеми, але варто в присутності підлітка сказати чужій людині: "У нас трапилася перша любов", - і ви можете втратити довіру своєї дитини назавжди.

Ангіна - Школа доктора Комаровського

Багато дорослих людей розповідали мені, що до сих пір пам'ятають, як батьки розповідаючи друзям про них що-небудь на зразок: "Уявляєте? Наша Ліза примудрилася за один рік змінити десять різних гуртків. У неї то вишивання, то легка атлетика, але нічого не доводить до кінця! ". Така фраза, сказана в присутності дитини, має тільки один переклад з дорослого мови на дитячий: батьки мною незадоволені, і вони обговорюють своє невдоволення не зі мною, а з чужими людьми. Сигнал лиха. Дитині хочеться піти, сховатися, не чути. А ще - назавжди заборонити батькам публічно обговорювати його життя.

Насильницька демонстрація успіхів ранить, тому що вони досягалися зовсім не для чужих людей, а виключно щоб порадувати батьків і виконати обіцянку, дану самому собі.

І, звичайно, неприпустимо видавати дитячі таємниці, навіть якщо вони наївні і смішні. Це може бути сприйнято як справжня зрада. Ви можете зберегти довіру дитини і не розплескати його, тільки якщо ніколи, ні за яких обставин не будете розповідати чужим людям інформацію, яка була призначена тільки вам.

Морозиво в каструльці, або 5 "не можна" для батьків

Не можна вирішувати за дитину

Забавно, що наше власне дитинство нічому нас не вчить. Ми ж самі страждали від того, що батьки легко і радісно приймали рішення за нас. І тим не менше слідуємо цій традиції. Але ж діти зараз зовсім інші, хоча б тому, що народилися в інший час. Чому ж ми думаємо, що розуміємо їх?

Якось я прочитала, що нинішні 15-річні підлітки не можуть заздалегідь вибрати собі професію, бо з великою ймовірністю цієї професії поки просто не існує. Світ змінюється так швидко і непередбачувано, що найправильніша батьківська стратегія зараз - це максимальна увага до бажань і потреб самої дитини. Треба надати йому права, в тому числі право на помилку. Треба допомогти йому домагатися тільки тих цілей, які він сам перед собою ставить.

Реалізувати можна тільки ті амбіції, які визнаються вашою дитиною, а не вами, і вирішити можна тільки ті проблеми, які сама дитина визнає як проблеми. Місія батьків в тому, щоб прийняти свою дитину як іншу людину і прислухатися до його бажанням, поставити на перше місце його пріоритети.

Не можна вимагати "відсоток" за вкладами в дитини

Батьки люблять говорити: "Я заради тебе... (далі - варіанти), а ти... (далі - теж варіанти)". В якості аргументів вони приводять яскраві факти: відмовилися від кар'єри, скасували відпустку, розлучилися, переїхали в інше місто, витратили багато грошей. І все це заради дитини, який (на їхню думку) повинен був виправдати інвестиції. Наприклад, закінчити школу з медаллю, стати спортсменом високого класу, продовжити сімейну справу і т.д.

Батьки дійсно йдуть заради щастя дітей на великі жертви, але проблема в тому, що діти їх про це не просять. Ці жертви приносяться в односторонньому порядку, а потім пред'являються як пункт якогось договору, якого насправді не було. І діти зовсім справедливо почуваються обдуреними.

Я знаю людей, які кинули улюблену роботу, улюблене місто і навіть країну заради кар'єри своєї дочки, яка подавала великі надії в тенісі. У десять років вона показувала результати краще, ніж у 14-річних. Але в 14 років займала, на жаль, лише 300-й рядок у світовому рейтингу серед ровесників, і з мрією про вищій лізі довелося розлучитися.

Однак батьки жодного разу не дорікнули дівчинку в тому, що вони ризикнули заради її кар'єри не тільки грошима, а й бізнесом, відносинами з друзями, прихильністю до рідних місць. Вони спокійно пішли далі, стали шукати можливість докладання своїх сил і думати разом з дочкою над її новою кар'єрою, вже не спортивної.

До речі, я впевнена, що розумна і вольова дочка сама прекрасно розуміє ціну, яку вони заплатили заради її шансу стати зіркою, і дуже цінує це. Але почуття провини і якихось особливих зобов'язань перед батьками у неї немає. І це принципово важливо.