Зельман ваксман

Зельман Абрахам Ваксман (20 липня 1888 Нова Прилука - 16 листопад 1973) - американський біохімік, лауреат Нобелівської премії з фізіології і медицині 1952 року.
Американський вчений - виходець з України, заслужив право називатися "одним з найбільших благодійників людства".
[Thumb = left] D0% BD% D0% 9F% D1% 80% D0% B8% D0% BB% D1% 83% D0% BA% D0% B0.jpeg [/ thumb] Меморіал в рідному селі Нова Прилука Народився 20 липня 1888 в містечку Нова Прилука на Вінниччині. Дата народження в літературі називається різне (2 або 22 липня), але 20 липня вказується в власноруч біографії. Його мати, Фред (Лондон) Ваксман, була власницею промтоварного магазину, а батько, Яків Ваксман, орендарем земельної ділянки. Він закінчив місцевий хедер (єврейська початкова релігійна школа) і таким чином почав свій шлях "нагору" в науці. Мати запросила репетиторів, після занять з якими, він був прийнятий в Одеську гімназію. Через рік після смерті матері, в 1910 році, Зельман захистив диплом. Мріючи здобути університетську освіту, Ваксман емігрував в США, коли зібрав достатню кількість грошей для поїздки.
Після прибуття до Філадельфії в 1911 році він на час зупинився в своїх сестер, які володіли фермою недалеко від Метьючена (штат Нью-Джерсі). До цього часу у Ваксмана вже проявився інтерес до біології, і, як він згадував згодом, життя на фермі вселило в нього "бажання з'ясувати хімічні і біологічні механізми землеробства і його основні принципи". "Поруч із землею я вирішив шукати відповідь на численні запитання про циклічність життя в природі, які почали повставати переді мною", говорив він. Щоб отримати відповіді на ці питання, Ваксман вступив до сільськогосподарського коледжу, в якому почав вивчати мікробіологію ґрунту, і в 1915 році отримав ступінь магістра природничих наук-в цьому ж році він став громадянином США. Протягом усієї своєї наукової кар'єри Ваксман завжди цікавився екологією ґрунтових мікробів і їх взаємодією. Його перша наукова робота містила перелік різних мікроорганізмів і їх комбінації, включаючи велику групу актиноміцет. Навіть в даний час роль актиноміцет у формуванні та родючості грунту повністю не установлена- в той час, коли Ваксман почав дослідження мікробіології грунту, мікроорганізми практично не приймалися в розрахунок. Перші ж експерименти переконали його в тому, що актиноміцети мають важливе значення, але він поки не міг використовувати біохімічні методи для продовження цієї роботи. Закінчивши вивчення хімії ферментів як студент-дослідник в Каліфорнійському університеті в Берклі, в 1918 році Ваксман отримав ступінь доктора філософії. Він повернувся в Рутгерс, де спочатку читав лекції, а в 1925 році був призначений професором, в 1931 році - професором по мікробіології грунту і в 1943 році - професором мікробіології.
Ваксман у Рутгерсі
У Рутгерсі Ваксман став провідним фахівцем в галузі мікробіології грунту, науки, з простого накопичення уривчастих спостережень перетворилася в наукову дисципліну. Займаючись одночасно викладанням, підготовкою наукових і популярних публікацій, він продовжував дослідження з біохімії ґрунту і взаємозв'язків між організмами в процесі його формування. У 1932 році Американська національна асоціація по боротьбі з туберкульозом звернулася до Ваксмана з проханням вивчити процес руйнування палички туберкульозу в грунті. Він зробив висновок, що за цей процес відповідальні мікроби-антагоністи. До 1939 року Ваксман вирішив розгорнути нову програму, що стосується використання його досліджень по мікробіології ґрунту для лікування хвороб людини. "Я відчував зі свого досвіду, що гриби і актиноміцети можуть бути значно ефективнішими джерелами антибактеріальних засобів, ніж звичайні бактерії", заявив він пізніше.
Іншою причиною його нової дослідницької програми була друга світова війна, "що рясніла на горизонті, - говорив Ваксман, - що диктувала необхідність створення нових препаратів для контролю над різними інфекціями і епідеміями, які могли виникнути".
Протягом наступних чотирьох років Ваксман і його колеги досліджували близько 10 тисяч різних ґрунтових мікробів у пошуках антибіотиків, які могли б руйнувати бактерії, не завдаючи шкоди людині. У 1940 році дослідницька група виділила актиноміцин, який виявився високотоксичним антибіотиком. Через два роки вчені відкрили стрептотріцін - антибіотик, високоефективний щодо збудника туберкульозу. У 1943 році послідовники знайшли стрептоміцин в штамі актиноміцет, виділених під час роботи Ваксмана над першою науковою статтею. Після декількох років тестування і доробки в 1946 році стрептоміцин почали широко використовуватися. Цей препарат виявився особливо цінним, так як його ефективності стосовно бактерій, стійких до сульфаніламідних препаратів і пеніциліну. Хоча початі державним охороною здоров'я заходи зменшили частоту виникнення туберкульозу, це захворювання до появи стрептоміцину і відкриття в 50-х рр ще більш ефективних антибіотиків являло собою серйозну проблему. Отримання стрептоміцину спонукало інших дослідників до виділення з мікробів грунту, особливо актиноміцет, нових різновидів. Феноменальне збільшення числа цих лікарських засобів, виділених з 1950 року, є в значній мірі результатом програм, створених зусиллями Ваксмана.
Нобелівська премія 1952 року
У 1952 році Зельман Ваксман був нагороджений Нобелівською премією з фізіології і медицини "за відкриття стрептоміцину, першого антибіотика, ефективного при лікуванні туберкульозу". У промові при врученні премії Арвід Волгрен з Каролінського інституту зазначив, що "на відміну від відкриття пеніциліну професором Александером Флемінгом, що було в значній мірі обумовлено випадком, отримання стрептоміцину було результатом тривалої, систематичної і невтомної праці великої групи вчених". Помітивши, що стрептоміцин врятував уже тисячі людських життів, Волгрен вітав Ваксмана як "одного з найбільших благодійників людства".
У 1916 році Ваксман одружився на Берті Дебори Митник, також емігрувала з його рідного міста Прилуки, у них народився син. Ваксмана характеризували як "мудру, по-батьківськи турботливу людину", заряджав своїх колег і студентів ентузіазмом. Після виходу в 1958 році на пенсію з університету в Рутгерсі він продовжував писати статті і читати лекції про антибіотики в різних містах Америки, залишаючись главою американських вчених, що займалися мікробіологією грунту.
У 1950 році Ваксман став кавалером ордена Почесного легіону. Йому були присуджені почесні докторські ступені університетів Льєжа і Рутгера, він був членом Національної академії наук, Національного дослідницького товариства, Товариства американських бактеріологів, Американського філософського ґрунтознавча товариства, Американського хімічного товариства і Товариства експериментальної біології і медицини.
Останні роки Ваксмана
Зельман Ваксман помер 16 серпня 1973 Вудс-Хоул (штат Массачусетс).
Нобелівська премія в галузі фізіології і медицини (1952) "за відкриття стрептоміцину - першого антибіотика, ефективного при лікуванні туберкульозу".
Свою наукову роботу вчений присвятив дослідженню екології грунтових мікробів і взаємодії між ними, зокрема, так званих актиноміцет. Грибки-актиноміцети, які стали для З. Ваксмана "улюбленцями", принесли йому світову славу (серед наукових праць ученого особливе місце займає 3-томна монографія "Актиноміцети"). Вчений відкрив "санітарні" властивості ґрунтових мікробів-антагоністів. 1932 - Американська національна асоціація по боротьбі з туберкульозом звернулася до С. Ваксмана з пропозицією вивчити процес розкладання палички туберкульозу (палички Коха). 1940 - вчений разом з однодумцями відкрив стрептоміцин - високоефективний у протидії збудникам туберкульозу. Було виділено ряд антибіотиків. А такі препарати, як стрептоміцин, неоміцин, актиноміцин, і кандінецін широко використовуються в сучасній лікувальній практиці і ветеринарії.
З. Ваксман заснував Інститут мікробіології і став його директором (1949). Створив цілу групу антибіотиків (З. Ваксман - автор цього нині поширеного терміна). У промові при врученні Нобелівської премії С. Ваксмана Арвід Волгрен з Каролінського інституту зазначив, що "на відміну від відкриття пеніциліну професором Олександром Флемінгом, яке було в значній мірі щасливому випадку, відкриття стрептоміцину було результатом тривалої, систематичної і невтомної праці великої групи вчених". А. Волгрен привітав С. Ваксмана як "одного з найбільших благодійників людства".
Вчений був добре знайомий з теорією антагонізму між мікроорганізмами, автором якої був харків'янин І. Мечников (теж лауреат Нобелівської премії).
З. Ваксман автор багатьох книг, зокрема, "Моє життя в світі мікробів", "С. Виноградський "," Життя бактеріолога В. М. Хавкіна "(винахідника вакцини проти холери, чуми - вихідця з Бердянська Запорізької області).