Жан досс

Жан Досс (Фр. Jean Dausset- 19 жовтня 1916 Тулуза, Франція - 6 червня 2009, Пальма-де-Мальорка, Іспанія) - французький імунолог, лауреат Нобелівської премії з фізіології і медицині 1980 роки за відкриття головного комплексу гістосумісності - групи генів, що відповідають за розпізнавання чужорідних речовин і розвиток імунної відповіді. Розділив премію з Барух Бенасерраф і Джорджем Снеллом.

Жан досс
Зміст статті
  1. Погляди Доссе на переливання крові
  2. Відкриття разом з Рапопортом
  3. Функція генів МНС

Вирішивши йти по стопах батька і стати лікарем, Доссе вступив до медичної школи при Паризькому університеті в кінці 30-х рр. На початку другої світової війни, в 1939, Доссе був покликаний на медичну службу у французьку армію, а в наступному році, після окупації Франції Німеччиною, приєднався до Вільної французької армії на півночі Африки.

У Тунісі і у Франції Доссе спостерігав численні переливання крові, викликають важкі реакції у пацієнтів, навіть якщо кров пацієнта і донорська кров належали до однієї і тієї ж групи. Пізніше він описав ці несприятливі реакції, пояснивши їх особливостями крові донорів, в плазмі яких містяться активні анти-А антитіла. Він виявив, що ці антитіла з'являються після вакцинації дифтерійним і правцевим анатоксинами, що містять розчинну компонент, названий субстанцією А. Відкриття Карлом Ландштейнером основних груп крові людини зробило переливання крові частини безпечною процедурою при відповідності груп крові донора і реципієнта. Групи крові людей розрізняються за наявністю або відсутністю в еритроцитах деяких білків (антигенів). Реакція між антитілами і чужорідними антигенами викликає несумісність груп крові донора і реципієнта. Система антигенів АВО Ландштейнера пояснила причини більшості реакцій подібного типу, хоча і інші антигени і антитіла також беруть участь в подібних реакціях.

Після звільнення з військової служби в 1945 Доссе отримав медичну ступінь в Паризькому університеті. У наступному році він був призначений директором лабораторії Французького національного центру переливання крові. Отримавши відпустку в середині 1948 Доссе домігся стипендії для вивчення імуногематології в Гарвардському університеті, де пропрацював цілий рік. Повернувшись в Центр переливання крові, він в кінці 40-х і початку 50-х рр вивчав різні біологічні аспекти переливання крові, зосередившись на проблемі патологічних реакцій.

У деяких пацієнтів, які перенесли численні гемотрансфузії або що отримали лікування певними лікарськими препаратами, крім реакцій, пов'язаних з еритроцитами, описаних Ландштейнером, розвивалися реакції, пов'язані з лейкоцитами. У 1952 Доссе повідомив про пацієнта, в крові якого виявилися антитіла до антигену, опинявся в лейкоцитах інших людей, але не в лейкоцитах самого пацієнта. У 1958, коли Доссе приєднався до досліджень на медичному факультеті Паризького університету, він відкрив у французів ряд варіантів антигена на поверхні лейкоцитів. Для опису цих антигенів він використовував позначення MAC (ініціали трьох донорів, в крові яких він виявив ці антигени). Анти-МАС антитіла утворювалися при переливанні крові МАС-негативним реципієнтам від МАС-позитивних донорів.

Погляди Доссе на переливання крові

Доссе зазначив, що переливання крові є різновид трансплантації органів. На початку XX ст. було виявлено, що тканини, пересаджені від однієї людини іншій, майже завжди відторгаються, за винятком випадків близької спорідненості донора і реципієнта (особливо близнецовой ідентичності). Доссе припустив, що МАС-антиген є одним з факторів, за допомогою якого організм може відрізнити свої власні тканини від тканин іншого організму.

У 1962 Доссе був призначений ад'юнкт-професором медицини Паризького університету. У наступному році він став провідним біологом в муніципальній госпітальної системі Парижа і співголовою інституту з вивчення хвороб крові.

Після відкриття Доссе варіантів МАС-антигену інші дослідники отримали дані про нововиявлених антигени, які вимагали свого пояснення. На робочому засіданні, організованому в 1965 році Бернанда Амосом з метою координації досліджень гістосумісності (сумісності різних тканин, що дозволяє успішно здійснювати операції трансплантації), Доссе припустив, що більшість цих антигенів формує частина єдиної системи відповідно до теорії, запропонованої Джорджем Д. Снеллом і його колегами в 40-х рр Снелл тоді довів, що відторгнення тканини у мишей контролюється кількома фізично зв'язаними генами, названими головним комплексом гістосумісності (МНС). Доссе припустив існування МНС в людей. Він вважав, що Трансплантаційні антигени існують у великій різноманітності не тому, що багато варіантні форми (алелі) утворюються з одного набору генів. Стало ясно, що, як і у мишей, у людини МНС складається з декількох генів, названих групою людських лимфоцитарних антигенів (HLA). Оскільки кожен ген зустрічається у вигляді безлічі алельних форм, можливі мільйони різних комбінацій антигенів системи HLA.

Відкриття разом з Рапопортом

У 1967 Доссе і його колега Фелікс Т. Рапопорт почали дослідження трансплантацій шкіри, здійснених між членами однієї сім'ї. Їх результати свідчили, що трансплантації між членами сім'ї, які мають однаковий тип HLA-антигенів, успішніші, ніж у випадках відмінностей типу HLA-антигенів. Ці результати дозволили Доссе настійно рекомендувати хірургам підбирати при трансплантації органів донорів з урахуванням типу HLA-антигенів. Техніка типування HLA-антигенів привела до значного підвищення життєздатності пересаджених органів, але тільки в тих випадках, коли донор і реципієнт є родичами (найкраще - близнюками). Серед осіб, які не є родичами, генетичні відмінності (інші, ніж ідентифіковані Доссе) викликали відторгнення трансплантата, незважаючи на підбір по системі антигенів HLA. Деякі з цих генетичних відмінностей були обумовлені іншими генами системи МНС. У 1967 році Амос і його колега Фріц Бах відкрили інший ген, названий HLA-D (оскільки він був четвертим описаним геном HLA), був людським еквівалентом генів IR (імунної відповіді) в МНС у мишей. Барух Бенасерраф і інші дослідники виявили, що гени IR не тільки впливають на виживаність трансплантованих органів, а й відіграють важливу роль в здатності організму здійснювати імунологічний захист проти певних хвороб. На початку 70-х рр стало очевидно, що гени HLA-D є важливим чинником, що обумовлює зв'язок між типами HLA і певними хворобами.

У 1967 Доссе досліджував взаємодію між системою HLA і виникненням ряду захворювань (він був першим у цій області), і, хоча ці результати були попередні, його зусилля стимулювали роботу інших вчених. На підставі цих досліджень було показано, що деякі типи HLA пов'язані зі збільшеним ризиком розвитку ряду захворювань, таких, як ураження суглобів, цукровий діабет і аутоімунні захворювання. Доссе припустив, що "кожен гаплотип HLA (група алелей, внесених кожним батьком). має свою власну конфігурацію генів, яка визначає специфічну здатність імунної відповіді, сприятливого в одних оточуючих умовах і несприятливого в інших ".

У 1968 Доссе призначається директором Французького національного інституту наукових досліджень. Того ж року він почав викладати імуногематології - вивчення антигенів і антитіл різних складових частин крові - в Паризькому університеті. Крім того, з 1978 він став професором експериментальної медицини в Коллеж де Франс. Протягом 70-х роках він також працював запрошеним професором в університетах Нью-Йорка, Брюсселя і Женеви.

Функція генів МНС

Функція продуктів генів МНС (антигенів) не була до кінця встановлена, але в середині 70-х рр ряд вчених, включаючи Бенасерраф, показали, що взаємодія між різними клітинами, особливо імунної системи, обмежена МНС, тобто обидві взаємодіючі клітки повинні нести одні і ті ж антигени МНС на своїх поверхнях. Доссе припустив, що "феномен рестрикції (обмеження) є, ймовірно, прямим доказом ролі продуктів комплексу HLA в імунній відповіді людини". Хоча ще треба багато чого з'ясувати про структуру генів МНС, їх активності в організмі і шляхи управління ними для медичних цілей, стало ясно, що МНС є центральною ланкою в розумінні імунної системи в цілому.

Доссе розділив Нобелівську премію з фізіології і медицині 1980 року зі Бенасерраф і Снеллом "за відкриття, що стосуються генетично детермінованих структур на клітинній поверхні, що регулюють імунологічні реакції". У промові на представленні Джордж Клейн з Каролінського інституту підкреслив важливість досліджень трьох лауреатів, "зуміли перетворити те, що спочатку здавалося областю основних експериментів на інбредних мишах, зрозумілою лише для небагатьох, в струнку біологічну систему, що має важливе значення для розуміння механізмів клітинного" впізнавання ", імунних відповідей і відторгнення трансплантата ".

Доссе залишився працювати в університеті в Парижі, де він продовжив дослідження HLA в госпіталі св. Луїзи.

У 1962 Доссе одружився на Розі Майораля Лопез, у них народилися син і дочка. Його кредо, з яким він залишався вірним ніколи: "Vouloir pour valoir", що у вільному перекладі означає: "Що побажаєш, того і доб'єшся".

Крім Нобелівської премії, Доссе отримав міжнародну нагороду гарднерівського фонду (1977) і премію Волфа з медицини Ізраїльського фонду Волфа (1978). Він - член Французької академії наук і медицини і Бельгійської королівської академії медицини, почесний член Югославської академії наук і мистецтв, почесний член Американської академії наук і мистецтв і кавалер ордена Почесного легіону.

Помер 6 червня 2009 в Пальма-де-Мальорка (Іспанія), де він жив протягом останніх двох років.