Вовк
ВОВК (Canis lupus) або вульгаріс. Весь вигляд цього хижака свідчить про його мощі і відмінною пристосованості до невтомному бігу, переслідуванню і нападу на своїх жертв.
За величиною досвідчений вовк більше великої вівчарки. Довжина тіла в середньому 105- 160 см, хвоста - 35-50 см, висота в плечах 80-85 см і до 100 см. Маса як правило 32-50 кг. В літературі згадуються вовки, нібито мали масу понад 90 кг, хоча з маси сотень точно зважених вовків з різних частин світу не було жодного важче 79 кг. Забарвлення і розміри вовків піддаються сильної географічної та індивідуальної мінливості. Лише на території РФ водяться вовки практично 8-9 сортів, ще більше їх в Сівши. Америці. Найбільш великі тварини живуть на Крайній Півночі, маленькі - на півдні. I-е пофарбовані в дуже білі тони, а взимку практично зовсім біліють. Лісовій зоні властиві вовки максимально інтенсивно забарвлених сортів, при тому, що на півдні, в пустелях, їх змінюють тварини тьмяно-піщаної забарвлення. Вовк поширений досить широко.

Він зустрічається на Піренейському півострові, в Італії, Польщі, Скандинавії, Фінляндії, практично по всій території РФ, починаючи від ряду арктичних островів і узбережжя Північного Льодовитого океану до південних меж країни (виключаючи Крим) і аж до Тихого океану. На Сахаліні і Курильських островах вовк відсутній. В Азії він населяє Корейський півострів, частково Китай і півострів Індостан, Афганістан, Іран, Ірак, Аравійський півострів, знищений у Японії. Все в. Америці вовк, колись поширений практично по всьому материку, зараз рясно винищений. Вовк відрізняється величезною екологічною пластичністю. Він живе в всіляких ландшафтах, проте віддає перевагу відкритим степу, тундру, напівпустелі, лісостеп, уникаючи суцільні лісові масиви. Тому причиною служить велика кількість корму, в першу чергу наявність диких та домашніх копитних тварин, і умови полювання на них, особливо в голодний, зимовий час, коли на розподіл і чисельність хижака вирішальний вплив справляє глибина сніжного покриву. Справа в тому, що в пухкому, глибокому снігу в лісах вовк рясно провалюється і не може наздогнати лося або оленя. Положення змінюється лише навесні, в ході міцний настій, без праці утримують хижаків, проте ламких під вагою біжать копитних звірів. Полювання вовків в малосніжних відкритих просторах незрівнянно ефективніше, ніж в тайзі. Для вовків типовий сімейний спосіб життя. Пари у них утворюються на невизначено тривалий ряд років, майже на все життя. Основу зграї становить виводок сеголетков з батьками, до яких здатні приєднатися торішні прибулі тварини та холості самці. У зграї тільки іноді буває більше 10-12 особин. Вовки цілком прив'язані до раз обраним лігва і полюють в межах відомого, досить широкого району. Якщо їх не переслідують, вони вперто дотримуються уподобаної місцевості. При тому ділянки окремих сімей ізольовані 1 від іншого, ніколи не налягають і суворо охороняються власними господарями. Межі зайнятої території вовки позначають за допомогою сечових точок або випорожнення в конкретних, Непогано помітних пунктах - на окремих купинах, кущах, в районі дерев, стовпів і т. Д. Цей "нюховий телефон" служить важливим і точним засобом взаімоінформаціі звірів, запобігаючи зіткнення м / у господарями ділянки та прибульцями, а в етап розмноження, навпаки, сприяючи зустрічі самців і самок. Лігвом вовкам служать як правило ті або інші природні притулки - під вивернутими корінням дерев, серед бурена, в нішах, на схилах ярів, по щілинах скельних і т. П.Время від часу вовки пристосовують нори борсуків, бабаків, песців та інших звірів, рідше риють їх своїми силами. Своє житло хижаки розташовують у глухих, важкодоступних місцях, неодмінно недалеко від водойм, ретельно його маскують і на підході до дотримуються всілякі запобіжні заходи, щоб не відкрити ворогам, де розташовується потомство. На противагу цьому відомий ряд випадків, коли вовченят знаходили в абсолютно несподіваних місцях: в старих скиртах соломи, залишених в полі- в штабелях дров і снігозахисних щитів в районі проїжджої дороги-на хлібному полі в 300 м від деревні- в Конопляник в 10 ж від садиби. Характерно, що вовки ніколи не промишляють поблизу від власного житла, а на відстані 7-10 км і далі, що, природно, також сприяє безпеці виводків. Потім як вовченята підростуть, тварини перестають користуватися постійним лігвом, а влаштовуються на відпочинок в різних, проте надійних місцях. Вовк - характерний хижак, що добуває їжу самотужки, активним пошуком та переслідуванням жертв. Повсюдно основу харчування вовків складають копитні звірі: в тундрі - домашні і дикі північні олені- в лісовій зоні - лосі, кабани, олені, козулі, домашні вівці, корови, коні- в степах і пустелях - антилопи, вихованці. Поряд з великими тваринами в харчуванні вовків велику роль відіграють маленькі - зайці, ховрахи, мишоподібні гризуни, особливо в роки їх масового розмноження. У теплу пору р вовки ловлять велику кількість полівок, лемінгів та інших тваринок і на цій їжі непогано відгодовуються до зими і навіть жиріють. Влітку вовки не пропускають нагоди з'їсти кладку яєць, пташенят, що сидять на гніздах або годуються на землі тетеруків, водоплавних та інших птахів. В районі скупчення линяють гусей і качок вовки теж часто ловлять їх з величезною спритністю. Нерідко хижаки добувають і домашніх гусей. Здобиччю вовків іноді стають лисиці, єнотовидні собаки, корсаки, і домашні собаки, за якими вовки полюють спеціально, зухвало викрадаючи на сільських вулицях, прямо з двору і чи не на очах у мисливців. Іноді голодні вовки наважуються нападати на сплячих у барлогу ведмедів. Вовкам властивий і людоїдство. Відомо чимало випадків, коли вони розривали і з'їдали ослаблених звірів, поранених мисливцями або рясно постраждалих в міжусобній бійці в етап гону. На відміну від деяких інших м'ясоїдних звірів вовки нерідко повертаються до недоїденим залишкам своєї здобичі, особливо в голодний час г.. Не гребують вони трупами домашньої худоби, а на морських узбережжях - тушами тюленів і інших морських звірів, викинутими хвилями. В степах і пустелях звичайною їжею вовків є різноманітні плазуни, жуки і сарана (в роки масового виплоду). Вовки, особливо в південних регіонах, поїдають і деякі рослинні корми - різноманітні ягоди, плоди конвалії, дикі та садові фрукти (падалицю), навіть гриби. В степах вони нерідко роблять набіги на баштани кавунів і динь, задовольняючи не тільки голод, скільки спрагу, бо потребують регулярного, рясному водопої. Вовк відомий своєю ненажерливістю. Насправді, якщо він голодний, то може з'їсти до 10 кг м'яса. Хоча в рядових умовах добова норма дорослого звіра становить всього в районі 2 кг, інше м'ясо він просто розносила і ховає про запас, з'їдаючи пізніше, що не у всіх випадках береться до уваги і сприяє перебільшеним уявленням про ненажерливість вовка. З іншого кінця, цей звір має дивну здатність голодувати, що не втрачаючи при тому життєвих сил. У Ямальской тундрі поранений вовк пролежав, не змінюючи місця і не полюючи, т. Е. Будучи голодним, 17 діб. Він рясно схуд, однак цілком одужав від ран і втік, як здоровий. В ході полювання вовків за великою дичиною особливо непогано видно, наскільки це високорозвинені хижаки, якою складністю відрізняється їхня поведінка. Навіть полюючи вдвох в літню пору, вовки часто практикують поділ обов'язків, коли 1 стає загоничем, а інший ховається в засідці. I з них діє дуже акуратно, поступово, методично направляючи намічену видобуток до власного напарника. В зграї, що переслідує лося, оленя або сайгу, нерідко одні хижаки біжать по п'ятах жертви, а інші - навперейми або трусять не поспішаючи і, відпочивши, змінюють передових. При тому хижаки виявляють дивовижну невтомність, нещадну наполегливість і рано чи пізно досягають свого. Часом вони заганяють ізюбра в скелі, "на відстій", оточивши, і, очікують, коли той, втомившись, спробує прорватися і втекти. Нарешті, вовки вміло виганяють козуль і оленів на слизький голий лід тайгових річок або ріжуть їх в глибокому, пухкому снігу або по насту. Хоча в інших умовах хижаки не здатні наздогнати здорового оленя і після короткої погоні припиняють полювання. Гон буває взимку, в різних регіонах ареалу - з декора. по березень. У старих вовків гін як правило протікає в досить мирній обстановці, якщо лише їх парочка збереглася або якщо не виник інший, холостий самець. В районі молодих і одиночних старих вовчиць може збиратися група самців. М / у ними з'являються запеклі бійки, іноді зі смертельним результатом для більш слабких, поки не утвориться парочка. Цьому сприяє надлишок самців, нерідко спостерігається в популяціях вовків Євразії та Пн. Америки. Вагітність триває від 62 до 75 діб. У виводку в середньому налічується 5-6 вовченят, іноді до 14-15, а час від часу всього 1-2. Вони народяться навесні, сліпими, із закритими вушними отворами, вкриті рідкісною коричневої шерстю. Прозрівають ч / з 9-12 діб-в 3-тижневому віці починають виповзати з логова- півтора міс. вигодовуються молоком, проте ще до цього приймаються існують напівпереварене м'ясо, відригнути самцем, який весь цей час постачає вовчицю і вовченят їжею. Ростуть вони дуже швидко: за I-е 4 міс. їх маса зростає практично в 30 разів, однак після темп зростання помітно падає. Поступово вовченята привчаються убивати дрібних тварин, яких їм приносять батьки, а після вчаться справжнього полювання. Втім дорослі вовки дуже уважно піклуються про власний потомство, так чи інакше багато цуценята гинуть в I р життя. Смертність вовченят в цей етап може досягати 60-80%. За спостереженнями за канадськими тундровими вовками, у вихованні вовченят часто бере участь, за винятком батьків, що залишився неодруженим дорослий самець, мабуть, що складається з ними в кровній спорідненості. Вовчиці доходять до статевої зрілості на II-й р життя, а самці лише в трирічному віці, та й то часто не знаходять собі пари. У природі вовки доживають максимум до 15-20 років, проте вже в 10-12 років у них виявляються ознаки старості. Вовки активні здебільшого в нічні години, проте часом їх можна зустріти і вдень. Про свою присутність вони часто дають знати голосним виттям, рясно відрізняється за своїм характером у запеклих самців, вовчиць і молодих, і в залежності від ситуації. Справа в тому, що за допомогою різного роду завивань вовки обмінюються інформацією про присутність видобутку, виникненні інших вовків, людей та інших важливих для них події. Дуже різноманітні вирази морди вовків, пози і рухи тіла, положення хвоста, що відображає відмінності емоційного стану звірів і містить першорядне значення для встановлення контактів м / у особинами або, навпаки, запобігання зіткненню. З аналізаторів у вовка добре розвинений слух, дещо слабше - нюх і зір. Непогано розвинена найвища нервова діяльність сполучається у вовків з силою, спритністю, швидкістю бігу та іншими фізичними даними, рясно підвищують шанси цього хижака в боротьбі за існування. При потребі вовк розвиває швидкість до 55-60 км / ч, може робити переходи до 60-80 км за ніч, а в середньому за добу проходити (в лісовій зоні) більше 20 км. Спокійно біжить або йде вовк дивує легкістю рухів. Він ніби стелиться над, землею-не змінюючи алюру, долає величезні відстані без тіні втоми. Якщо вовків парочка або група, то вони йдуть один за одним, ступаючи строго слід у слід, і тільки на повороті або на місці відпочинку, де тварини розходяться, можливо визначити їх кількість. Відбитки лап на землі вельми виразні, чим відрізняються від незрівнянно більш розпливчастих слідів великих собак. Вовк володіє не тільки швидкістю і невтомністю в русі, але ще і величезною силою. Він без видимого зусиль може потягти в зубах вівцю, несучи її перед собою або закинувши на спину. У тундрі, і в горах вовки роблять сезонні кочівлі за стадами диких та домашніх копитних тварин. Часом спостерігається помітне збільшення кількості хижаків в який-небудь місцевості через різке погіршення умов існування по сусідству.