Багряний іван павлович

Іван Павлович Багряний (Справжнє прізвище: Лозов'яга * 19 вересня (За новим стилем: 2 жовтня) 1906 року, Охтирка, нині Сумської області - † 25 серпня 1963 Новий Ульм, ФРН) - український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч.

Становлення

Майбутній письменник народився 2 жовтня 1906 місті Охтирка в родині муляра Павла Петровича Лозов'яга. Мати майбутнього письменника - Євдокія Іванівна Кривуша - походила з багатого селянського роду з села Куземин біля Охтирки. У сім'ї, крім Івана, виховувалися також син Федір і дочка Єлизавета.

Багряний іван павлович
Зміст статті
  1. Поетичні збірки 1920-х років
  2. Автобіографічні подробиці
  3. Смерть і поховання письменника

Шестирічним хлопчиком Іван почав навчатися в церковно-приходській школі, потім закінчив в Охтирці вищу початкову школу. 1920 хлопець поступив в технічну школу слюсарного ремесла, потім - в Краснопільської школі художньо-керамічного профілю.

Один тисяча дев'ятсот двадцять дві починається період трудової діяльності і активного громадсько-політичного життя: він то завполіт цукрового заводу, то окружний політінспектор в Охтирської міліції, то вчитель малювання в колонії для безпритульних і сиріт. 1925 вийшов з комсомолу. Щоб "збагатитися враженнями" (вислів Івана Багряного), побував на Донбасі, в Криму, на Кубані.

1925 Іван працював в Кам'янці-Подільському ілюстратором в газеті "Червоний кордон", надрукував у ній свої перші вірші.

Того ж 1925 року Івана під псевдонімом І. Полярний видав в Охтирці невеличку підбірку "Чорні силуети: П'ять оповідань".

1 926 Іван вступив до Київського художнього інституту (КХІ), якого через матеріальну скруту та упереджене ставлення керівництва закінчити не вдалося. Навчаючись в КХІ, виходить зі спілки "Плуг", вступає до опозиційного літературного об'єднання МАРС ( "Майстерня революційного слова"), де зближується з самовімоглівіми художниками слова: Валер'яном Підмогильним, Євген Плужник, Борисом Антоненко-Давидовичем, Григорієм Косинкою, Тодось Осьмачкою та інших, яких пізніше були піддані нищівній критиці з боку офіційної радянської критики і всіляко переслідувалися. Саме в цей період Іван Багряний активно працював і друкувався в журналах "Глобус", "Всесвіт", "Життя і революція", "Червоний шлях" та ін.

Поетичні збірки 1920-х років

У 1920-х роках видає низку поетичних творів: збірку віршів "До меж заказаних", поеми "Монголія" і "Ave, Марія" (невдовзі була заборонена цензурою і вилучена з книготоргівлі), п'єсу "Бузок" про графоманів.

1930 побачив світ роман у віршах "Скелька". Офіційною реакцією на роман стала стаття А. Правдюк "куркульським шляхом" в журналі "Критика", де автор говорить: "... З самого початку поет став співцем куркульської ідеології і сьогодні залишається таким...".

В ув'язненні та на засланні

16 квітня 1932 заарештований в Харкові і звинуватили "в проведенні контрреволюційної агітації" в своїх літературних творів, таких як поема "Ave Maria", історичний роман "Скелька", поеми "Тінь", "Вандея", "Гутенберг", соціальна сатира "Батіг ".

Провів 11 місяців у камері одиночного ув'язнення у внутрішній тюрмі ГПУ. А 25 жовтня 1932 його звільнили з-під варти і на три роки відправили в спецпоселень Далекого Сходу. Про період перебування Івана Багряного на Далекому Сході в 1932-1937 роках досі мало відомостей: Охотське море, тайга, життя серед українців Зеленого Клину. Втеча в Україну і арешт в дорозі, Новий термін (3 роки) - тепер уже в таборі БАМТАБу.

Точних даних про час повернення Івана Багряного із заслання немає: 16 июня 1938 повторно заарештований і відсидів у Харківській в'язниці УГБ-НКВД на Холодній горі. Йому висувають нові звинувачення - учасника або навіть керівника націоналістичної контрреволюційної організації. Хоча тривали довгі дні знущань та допитів, Акт про закінчення слідства 26 березня 1939 з висунутими проти нього звинуваченнями І. Багряний не підписав. 1 квітня 1940 прийнято постанову, в якій зазначалося, що всі свідчення про контрреволюційну діяльність відносяться до 1928 - 1932 років, за що він уже був засуджений, а "... інших даних про антирадянську діяльність Багряного-Лозов'ягін наслідком не здобуто". Хворий, знесилений, Іван Багряний повертається в Охтирку.

Автобіографічні подробиці

Автобіографічні подробиці про ці п'ять років життя - арешт, тортури, втечу із заслання і повернення на батьківщину - письменник використав у романі "Сад Гетсиманський".

Під час війни

Радянсько-німецька війна застала письменника в Охтирці. Він відразу пішов в українське підпілля, переїхав в Галичину. Іван Багряний працював у референтурі пропаганди, писав пісні на патріотичні теми, різні статті, малював карикатури і плакати призначення. Одночасно він брав участь у створенні Української Головної Визвольної Ради (УГВР), у розробці його програмних документів.

Незважаючи на таку завантаженість Іван Багряний не покинув літературу працю. 1944 року він написав один із найталановитіших творів - роман "звіролови" (згодом відомий як "Тигролови").

У січні 1944 написав, перебуваючи в Тернополі, поему "Гуляй-Поле".

В еміграції

Могила Івана Багряного в м Новий Ульм (Німеччина) 1945 року Багряний емігрував до Німеччини. Як свідчить в "Листах до приятелів" Юрій Лавріненко, "в еміграції теж не було свободи. Не менш ніж заборонами, перешкоджала гітлерівська Німеччина створення політичної еміграції усілякими" розенбергівськіми штабами ", в яких псувалися і компромітувалися і дуже пристойні люди. Багряний пішов на Захід і в еміграцію через оунівське підпілля ".

Іван Багряний написав брошуру - програмний для нього памфлет "Чому я не хочу вертатись до СРСР?", Де виклав політичну декларацію національної гідності і прав людини, яка пережила примусову репатріацію, насильство, тортури, приниження як колишній в'язень, попрацювати, полонений, позбавлений власного імені. Він памфлеті з Радянського Союзу - батьківщини-мачухи, яка влаштувала геноцид проти власного народу. 1948 р Багряний заснував Українську революційно-демократичну партію (УРДП) і з тих пір цілих 17 років - до самої смерті редагував газету "Українські вісті". Письменник Очолював виконком Української національної ради, заступником президента УНР.

Смерть і поховання письменника

Помер Іван Багряний 25 серпня 1963. Похований в місті Новий Ульм (Німеччина) на цвинтарі, при вулиці Ройттір (Neu-Ulmer Friedhof, an der Reuttier Str.) Могила Івана Багряного - перша могила ліворуч від входу на кладовище, що навпроти вул. Фіннінгер (Finninger Str.)

Родина

Дружина - Галина Тригуб родом із Тернопільщини..

Західні дослідники творчості Івана Багряного відзначали унікальну здатність письменника до "кошмарного гротеску", неабиякого гумору серед відчаю, оптимізму - серед трагедії в глухий війні, що проводиться на величезних просторах євразійської імперії. Юзеф Лободовський стверджує, що "Сад Гетсиманський" перевищує силою вираження всього, що до сих пір на цю тему було написано, з іншого ж боку - є виразним свідченням глибокого гуманізму автора, на самому дні пекла зумів побачити людські прикмети навіть у найозвіріліших осібняків ".

Популярність іншого роману "Тигролови", який Юрій Шерех вважав утвердженням жанру українського пригодницького роману, - "Українська всім своїм духом, усім спрямуванням, усіми ідеями, почуттями, характерами", привела до пародіювання Мосендзом і кленом способу багрянівського Григорія Многогрішного. Так з'явився гумористичний Горотак, що на думку Лавриненко, читався радше як незлобивий дружній шарж. Зате незадовго до смерті письменника, а саме 1963 року народження, що з'явився плід заздрості й ненависті до Багряного, схоже, що твір аноніма, тому псевдонім досі не розшифровано, - брудна книженція "На літературному базарі. Поезія, проза і публіцистика Івана Багряного ".

Розповіді

Поеми

П'єси

Поетичні збірки

Романи

Повісті

Статті

Дитячі твори

Ювілейна монета (2007)