Капустянський микола александрович

Капустянський микола александрович
Зміст статті
  1. Час Гетьманщини
  2. Підвищення до рангу полковника
  3. Місія в США і Канаді

Микола Олександрович Капустянський (Псевдо: Віктор Низовий-Чумак * 30 березня 1881 (за іншими відомостями, 1 лютого 1879), народився в сім'ї священика, село Сумак Катеринославської губернії, нині Томаківського району Дніпропетровської області - † 19 січня 1969 Мюнхен, Німеччина) - український військовий і політичний діяч, генерал-хорунжий Армії УНР, один з керівників Організації українських націоналістів.

Народжений в священичій родині, з самого дитинства виховувався Микола в християнському дусі. Закінчив Катеринославську духовну семінарію (1899), Одеське піхотне юнкерське училище (1904). В армію був покликаний після закінчення Духовної Семінарії в Катеринославі. В армії М. Капустянський виявив великі здібності і відвагу, бо в 1904 р вже в ранзі підпоручика зголосився добровільно до участі в російсько-японській війні. Після розгрому царської армії під Чушімою (березень-серпень 1905 г.) Капустянський вийшов здоровий з угоди, повернув до 105 Оренбурского Піх. полку у Вільні і в травні 1908 був прийнятий до Імператорської Миколаївську Військової Академії в Петербурзі. У 1912 р він закінчив цю академію своєю успішною роботою "Повітряна розвідка", за успішне закінчення академії був нагороджений орденом св. Анни III ступеня.

Штаб V стрілецької бригади російської армії. Третій зліва в першому ряду - старший ад'ютант бригади капітан М. А. Капустянський. 14.10.1915 Учасник російсько-японської війни 1904-1905 і Першої світової війни. З 1914 - старший ад'ютант штабу 5-ї стрілецької бригади. З 1915 - в. д. штаб-офіцера для доручень при штабі 3-го армійського корпусу. З 1916 - підполковник, начальник штабу 173-ї піхотної дивізії. З 1917 - полковник. Був нагороджений Георгіївською зброєю.

Влітку 1917 - один з ініціаторів формування українських військових частин. З серпня 1917 начальник штабу 1-й Український піхотної дивізії.

На момент Жовтневого більшовицького перевороту в Петрограді підполковник М. Капустянський знаходився в Києві як делегат III Всеукраїнського військового з'їзду. Завдяки своїм ораторським здібностям він став популярним і його ледь не обрали командиром полку Охорони Революції, який повинен утворитися з делегатів з'їзду. Командиром полку був обраний М. Капкана - командира богданівців. В кінці 1917 генеральний секретар Центральної ради з військових питань Симон Петлюра призначив його начальником штабу 11-ї армії. З січня 1918 - начальник штабу Північно-Західного фронту в Бердичеві, утвореного для боротьби з більшовиками. 3 січня 1918 року було запрошено комісаром Центральної Ради на Південно-Західному фронті Аполлоном Певним в Бердичів - очолити штаб фронту. Вже 19 січня 1918 року в Бердичів увірвався Революційний загін лівого есера Кіквідзе, розігнав усіх прихильників Центральної Ради і знову передав владу в руки більшовицького Військового революційного комітету. Після захоплення більшовиками Бердичева Капустянський зумів уникнути арешту і сховатися в Білу Церкву - штабу 1-ї Української дивізії.

Час Гетьманщини

В епоху Гетьманщини

Де знаходився і що робив Микола Олександрович на початку весни 1918 року точно не відомо. Швидше за все, після звільнення українськими військами Житомира в кінці лютого 1918 року перебрався туди разом із залишками 1-ї Української дивізії. З березня 1918 служив в Генеральному штабі української армії, був членом Військово-ученого комітету при Генштабі. Згідно Загальним списком старшин Генерального штабу Української Держави, Микола Капустянський офіційно вступив у військову службу 1 травня 1918. Можливо, ця дата була поставлена формально, бо в Житомирі Микола Олександрович фактично повернувся на свою колишню посаду - начальника штабу 1-ї Української дивізії. У Житомирі Капустянський разом з дружиною - 26-річною Надією Йосипівною - жив на вулиці Дмитрівській, 24. Коли саме він одружився - сказати важко. У списках Генерального штабу за 1914 рік Микола Олександрович значився ще неодруженим - так чи перед самою війною, або 1918 року. В цей же час російські монархічні кола запропонували Капустянського прийняти посаду старшого ад'ютанта штабу Саратовського корпусу, ставив собі за мету повернення на трон Миколи II. Однак від пропозиції він відмовився.

Підвищення до рангу полковника

12 жовтня 1918 Капустянського був підвищений до рангу полковника, а на початку листопада - переведений до Києва начальником канцелярії Військово-наукового комітету Головного управління Генерального штабу. У Києві Капустянський не встиг навіть облаштуватися (він приїхав без дружини): під час повстання проти гетьмана Київ був обложений військами Директорії, і гетьманським генералам, що в більшості раптово стали "істинно російськими людьми" стало не до Копустянського.

Підтримав Директорію Української Народної Республіки (УНР), створену противниками гетьмана Павла Скоропадського. У 1919 - начальник оперативного відділу і заступник першого генерал-квартирмейстера штабу армії УНР. З 1920 - генерал-квартирмейстер штабу Дієвої армії УНР, генерал-хорунжий.

Зліва на право: Ф. Кордуба, М. Капустянський, О. Кульчицький Після поразки національних визвольних рухів Капустянський разом зі штабом армії виїхав до Польщі. Тут він закінчив військово-стратегічне дослідження "Похід українських військ на Київ-Одесу", де піддав суворій критиці політику Центральної Ради, Гетьманату, Директорії, лідерів Західно-Української Народної Республіки, що призвело до розриву з багатьма колишніми друзями. Через кілька років Микола Капустянський став членом Української Військової Організації, очолюваної полковником Євгеном Коновальцем.

У 1921 був інтернований у польському таборі Ланцут. Жив в Польщі до 1923 року, коли переїхав до Парижа. Був одним із засновників Українського воєнно-історичного товариства. Брав активну участь в діяльності української еміграції у Франції, з 1924 - керівник організації "Украинська громада в Франції". У 1929 був учасником Першого конгресу українських націоналістів у Відні, на якому був обраний заступником голови президії конгресу. Увійшов до складу керівництва українських націоналістів, призначений його референтом з військових питань (з 1933 керував цією референтурою разом з генералом В. Курманович). У 1930-х рр ген. Капустянський керував перевішколом колишніх старшин Армії УНР і УГА в станиці ОУН неподалік Данцига. У 1932-1938 голова Українського народних (потім - національного) союзу. Видавав у Франції журнал "Військові Знання".

Місія в США і Канаді

У 1935-1936 роках перебував у США і Канаді в організаційній місії ОУН. У 1939 учасник 2-го Великого збору Організації українських націоналістів в Римі, належав до числа прихильників Андрія Мельника, конкурував зі Степаном Бандерою. З 1940, після розколу в ОУН, один з лідерів ОУН (м).

Після початку Другої світової війни слідом за наступаючими німецькими військами прибув в Україну. Учасник і військовий керівник Похідних груп 1941-1943 рр У 1941 - заступник голови Української національної ради в Києві, брав участь в установчому зборах. Заснував Українське військове товариство імені П. Полуботка, очолив Інститут вивчення української визвольної боротьби. Жив у Львові, з 1945 - в Мюнхені.

Продовжував активно брати участь в діяльності української націоналістичної еміграції в якості одного з найближчих сподвижників А. Мельника. З 1948 - військовий міністр "уряду УНР в екзилі", член Вищої військової ради, йому було надано звання генерал-поручика, потім - генерал-полковника. Учасник 3-го, 4-го і 5-го Великих Зборів ОУН (м), з 1964 - голова сенату Українського націоналістичного Руху. У 1951 заснував Військово-наукове товариство.

Могила Миколи Капустянського на мюнхенському цвинтарі Вальдфрідгоф царські: