Небесна механіка
Небесна механіка - розділ астрономії, що застосовує закони механіки для вивчення руху небесних тіл. Небесна механіка займається розрахунками розташувння Місяця і планет, обчисленням місця і часу затемнень, в загальному, визначенням реального руху космічних тіл.

Природно, що небесна механіка в першу чергу вивчає поведінку тіл Сонячної системи - зверненням планет навколо Сонця, супутників навколо планет, руху комет та інших малих небесних тіл, від часу практичної космонавтики - також рухом космічних апаратів. Тоді як переміщення далеких зірок вдається помітити, в кращому випадку, за десятиліття і століття, рух членів Сонячної системи відбувається буквально на очах - за дні, години і навіть хвилини. Тому його вивчення стало початком сучасної небесної механіки, народженої працями І. Кеплера (1571-1630) та І. Ньютона (1643-1727). Кеплер вперше встановив закони планетних руху, а Ньютон вивів із законів Кеплера закон всесвітнього тяжіння і використовував закони руху і тяжіння для вирішення небесно-механічних проблем, не охоплених законами Кеплера. Після Ньютона прогрес в небесній механіці в основному полягав у розвитку математичної техніки для вирішення рівнянь, що виражають закони Ньютона. Таким чином, принципи небесної механіки - це "класика" в тому сенсі, що і сьогодні вони такі ж, як за часів Ньютона.
Що вивчає небесна механіка
Небесна механіка вивчає рух космічних тіл в їх загальному гравітаційному полі з урахуванням дії тиску випромінювання, опору середовища, зміни маси і інших чинників. Дослідження руху небесних об'єктів передбачає встановлення загальних закономірностей руху і визначення для довільного моменту часу положення і швидкості об'єкта, що вивчається щодо обраної системи координат. Спираючись на дані астрометрію, закони класичної механіки і математичні методи дослідження, небесна механіка визначає траєкторії і характеристики руху космічних тіл, значення ряду астрономічних постійних, складання ефемерид, є теоретичною основою космонавтики.
Небесна механіка як астрономічна наука заснована на фізичній теорії всесвітнього тяжіння. Майже всі космічні явища, які розглядаються небесною механікою, можуть пояснюватися в рамках трьох глав механіки: кінематики, динаміки і статики. В небесній механіці, як і в класичній механіці - розділі фізики, основним завданням є визначення положення матеріальної точки при відомих початкових координатах і швидкості в будь-який інший час після цього часу. Оскільки відстані між космічними об'єктами в багато разів більше їх розмірів, поняття "Космічного тіла" в небесній механіці часто замінюється поняттям "Небесного тіла" - астрономічним аналогом поняття "Матеріальна точка" у фізиці.