Франкфуртська школа

Франкфуртська школа - критична теорія сучасного (індустріального) суспільства, різновид неомарксизму. Основні представники: Теодор Адорно, Макс Хоркхаймер, Герберт Маркузе, Еріх Фромм, Вальтер Беньямін, Лео Левенталь, Франц Леопольд Нейман, Фрідріх Поллок, з "другого покоління" - Юрген Хабермас, Оскар Негт. Термін "франкфуртська школа" є збірним назвою, яка застосовується до мислителів, пов'язаних з Інститутом соціальних досліджень у Франкфурті-на-Майні самі представники критичної теорії ніколи не об'єднували себе під таким найменуванням.
Представники даної школи вважали, що буржуазне класове суспільство перетворилося в монолітну безкласову тоталітарну систему, в якій революційна роль перетворення суспільства переходить до маргінальних інтелігентам і аутсайдерам.
Франкфуртська школа виникла на базі Інституту соціальних досліджень (Institut fr Sozialforschung) при Університеті Франкфурта-на-Майні. Хоча відлік її існування прийнято вести з 1930, коли інститут очолив Макс Хоркхаймер, але марксистські дослідження велися в Інституті з моменту його заснування в 1923. Перший його директор, історик і правознавець австромарксистская типу Карл Грюнберг, залучив до роботи в Інституті цілий ряд талановитих молодих інтелектуалів з комуністичними і соціал-демократичними переконаннями, заснував перший великий журнал з історії робітничого руху в Європі і налагодив тісні зв'язки з Інститутом Маркса- Енгельса в Москві. Вже до 1930 у франкфуртському інституті були закладені основи майбутніх напрямків роботи, а його журнал включав новітні статті Карла Корша, Дьєрдя Лукача, Генрика Гроссмана і Давида Рязанова.