Гансом-георгом гадамером

Ганс-Георг Гадамер (Нім. Hans-Georg Gadamer) (11 лютого 1900 Марбург-12 березня 2002, Гейдельберг) - німецький філософ, один з найзначніших мислителів другої половини ХХ століття, відомий перш за все як засновник "філософської герменевтики".
Вивчав філософію, історію, теорію літератури, історію мистецтв і євангельську теологію в університетах Бреслау і Марбурга.
У 1922 році захистив докторську дисертацію під керівництвом Пауля Наторпа.

Гансом-георгом гадамером

У 1923 році познайомився з Мартіном Хайдеггером, який викладав в Марбурзькому університеті. Доповнив освіту вивченням класичної філології і в 1929 році захистив дисертацію про платонівському "Філеб".

Професор у Лейпцигу

З 1939 по 1947 роки - професор в Лейпцігському університеті (в 1946-7 рр - ректор установи ".

Після дворічного викладання у Франкфурті-на-Майні зайняв кафедру в університеті Гейдельберга, якою раніше керував Карл Ясперс. Я. був заснований в 1953 році журнал "Philosophische Rundschau". Після виходу на пенсію (1968) викладав в якості запрошеного професора в університетах США (до 1989 року).

У творі "Істина і метод" Гадамер показує, що науковий спосіб пізнання - не єдиний, і тим більше не універсальний. Він виділяє три основних типи ставлення людини до світу, а значить, розуміння цього світу і "буття" в ньому: "естетичний", "історичний" і "мовний" - і стверджує, що саме досвід мистецтва є спосіб розкриття істини. Історизм XIX століття, навпаки, замінив "розуміння" історії її "вивченням", тобто звичкою розглядати явища тільки як продукт соціальних і культурних обставин, породження "історичної епохи", чужою нашій свідомості. Не рятує і "психологізм", прагнення "вжитися" в досвід іншого. Необхідно з'єднання горизонту автора і "інтерпретатора" на базі мови. При цьому мова Гадамер розуміє як особливу реальність, в якій здійснюється і "розуміння" людьми світу і один одного, і їх "справжнє буття".